Її корінь і листя мають антибактеріальні, антихолестеринні і сечогінні властивості.
Квіточки частуха розкриває тільки по обіді. Її насіння нагадує верхню частину ложечки і може до 15 місяців плавати у водоймі. Мабуть тому німецькою мовою ця рослина називається «жаб’яча ложка» (Froschlöffel) J.
У свіжому вигляді частуха отруйна. Цікаво, що в той час, як корову вона може вбити, із козами у неї дружні гастрономічні стосунки.
Кажуть, що частуху вживають від сказу.
Буркун білий настільки впертий, що проросте навіть на твердій, як камінь, землі чи у кам’яних кар’єрах. Вочевидь за це німці назвали його «кам’яна конюшина» (Steinklee).
Квіти буркуну додають у вищі сорти тютюну, щоб надати йому особливого аромату.
Буркотіння чути з тіні?
Не лякайся — не вовкун,
Зголоднілий в животінні
Вовчохижім. То — буркун!
Не бовкунчик пустотілий,
Не розбовканий чавун
Сполошний. То — розімлілий
Первозацвітом буркун!
Простоквіт. Зелорослина.
Доброзичливець-пустун.
Дятел — птах. А ти — людина.
А дивак отой — буркун!
Іван Низовий
Луганськ
У Середньовіччя суховершками лікували дифтерію. На азіатському просторі – це традиційна лікарська рослина, а також сировина для виготовлення ефірних масел.
«Називають в множині:
Миколайчики, суниці,
Ось – калачики розсіяні,
Півники із віялами,
Любочки і сухове́ршки –
В нас рослин лучни́х – безмежка!
Є стокро́тки з пу́п’янками,
Дзвоники…», – прогулянкою
Вчителька-матуся
Вчить доньку́ Інуську.
…Вушка ж дівчинки, в’юнкі,
Вже не чують про квітки́:
…Наближавсь – велосипедик,
А на ньому – хлопчик Федик…
Євген Юхниця
Півники сибірські занесені у Червону книгу України. Заборонено несанкціоноване збирання цих рослин та порушення умов місцезростань, надмірний випас, меліорація лук! Тож займайте проактивну позицію, коли бачите, як продають ці квіти біля метро – викликайте поліцію. Відповідь від Державної екологічної інстпекції у м. Києві з роз’ясненням відповідальності за такі дії дивіться у додатку 1 до цього альбому.
Ой ви, півники-іриси,
Усміх сонця, неба цвіт,
Ненароком, чи зумисне
Шлете з юності привіт?
Із матусиної грядки,
Із отого квітника
У взірцевому порядку
(бо в турботливих руках).
Вочевидь, не знають втоми
В мами руки золоті,
Тож вклонитися бутони
Їм готові ті і ті.
Смеркла юності колиска,
Все у вічність відійшло.
А побачу десь іриси –
Мов навідаюсь в село.
Надія Бойко
Сідач був відомий з античних часів. Його латинська назва походить від імені понтійського царя Метридата Євпатора. За переказами цар використав сідач, як засіб проти отрути. Давні греки лікували ним укуси скорпіонів і інших отруйних тварин.
Середньовічні європейські селяни вірили, що у сідачі оселяються хатні духи, які захищають будинок від відьом і чортів. Це було причиною, чому ця рослина у великих кількостях росте навколо старих селянських обійсть.
Сьогоднішні фітотерапевти стверджують, що сідач збуджує апетит, очищає кров, має антибактеріальну і дезінфекційну дію, виводить зайву вологу із організму, понижає температуру тіла, врегульовує місячний цикл, вгамовує біль, підвищує потовиділення і прискорює загоювання ран.
А ще сідач – оригінальна декоративна квітка і чудовий медонос.