Ця рослина – чудовий медонос. У кожній квіточці міститься велика крапля нектару. А ось жовтий пилок бджоли не збирають, бо він дуже липкий і тягнеться за бджолою нитками. Ця квітка родом із тропічних областей Нового Світу. У 17 ст. її завезли у Європу як декоративну рослину. Кажуть, що жодна європейська квітка не розкривається з такою швидкістю, як енотера. В цьому вона абсолютний чемпіон, бо потребує для розкриття лише кілька хвилин. І хоч розкривається квітка швидко, але свій аромат починає поширювати лише з часом. Вона наче спочатку має пригледітися, чи вартий цей світ її пахощів J. Отже, якщо Ви підете на луки увечері, то можете знайти енотеру, зручно всістися перед нею, обрати очима якусь ще не розкриту квіточку і медитувати, невідривно дивлячись на неї J . В процесі медитації квіточка спочатку порадує Вас своєю красою, яка поступово розкриватиметься перед Вашими очима, а потім ще і приємним ароматом J.
Німці цю квітку називають Nachtkerzen – нічні свічки. Ще на неї кажуть місячні свічки. Це тому, що розкривається вона після заходу сонця, та ще і з характерним клацанням.
А грецька назва походить від слів oinos — «вино» і there — «бажання».
Енотера не примхлива,
Хоч, як свічечка, вродлива.
Як насіння дозріває —
Мов з рогатки вистріляє.
Наталя Зубицька
ЕНОТЕРА
Я – квітка Ночі, ніжна Енотера,
Лише для тебе, Місяцю мій ясний,
В своїх бутонах бережу цнотливо
Вразливу сутність поклику п’янкого,
Що лунко снами стислими нуртує.
У світлі Дня, коли панує Сонце,
Твій зблідлий лик, мов спомин, в небі бачу,
І відчуттям тремтить стеблинка кожна
Того, що скоро… скоро має збутись
У доторках звабливого смеркання!
А коли Сонце скотиться у безвість,
І Ти на небо зійдеш, мій єдиний,
Я вся напружусь, в вись Твою схитнуся,
Наповню щастям срібного проміння,
Бутони, що чекати вже стомились.
Так солодко… Так терпко, Місяченьку,
Крізь Ніч до Тебе вибухати цвітом!
Ще квітка! На! І ця Тобі, коханий.
Хай витончені пахощі пелюсток
Віщують те, що й так давно відоме.
Настане День, розтанеш Ти крайнеба,
Зів’януть квіти лагідні на Сонці.
Та не журись у хмарах, срібночолий,
Злеліє знов до присмерку бутони
Твоя нічна красуня Енотера…
Тетяна Чорновіл
