Малий то він малий, але дуже вже хитрий! J Ця квіточка із яскравими жовтими суцвіттями трохи ледачкувата. Вона ще з молоду (під час сходів) присмоктується своїми присосками до лугових трав, які поряд самотужки тягнуться до сонця, і перетворює їх на свою прислугу. Бо ж саме тимофіївка, дике жито і інші рослини забезпечуватимуть дзвінець поживними речовинами, а самі загинатимуться. Є навіть у нашого народу така приказка «З’явився звонець – траві кінець!» J І знаєте, дзвінцю за це зовсім не соромно. Ні щоб сидіти собі тихенько, коли вже смокчеш іншу рослинку, так він ще і навсибіч роздзвонює про це – від подиху вітру, чи від дотику тварини або людини у його коробочках дзвенить сухе насіння. Та на цьому його підступність не закінчуються, бо насіння дзвінця отруйне. Але він все одно гарний, погодьтеся! J
