Назва «лікарська» говорить сама за себе. Ця трава завзята лікарка. Бо береться вона і кашель, і астму, і шлунок, і параліч, і подагру, і геморой, і простуду і кровотечі лікувати. Цікаво, що у сербській і хорватській мові ця рослина називається ranilist (лист на рану), у словацькій navadni čistec (та, що лікує рани). А латинська назва буквиці Betonica officinalis походить від назви іспанського племені Vettonier, яке першим у середньовіччі почало її використовувати, як лікувальний засіб.
У середньовічній Європі буквицю часто садили у аптечних садках монастирів і навколо церков. А пофарбована квітами буквиці шерстяна нитка на зап’ясті давнього європейця була улюбленим захистом від відьом J. З 1-го по 16-те століття буквиця була згадана і описана у 25 медичних довідниках лікарських рослин!
Із часів Середньовіччя збереглося багато рецептів за якими буквицю добавляли у вино і пиво – це все дякуючи її ароматові, фарбувальним властивостям і, звісно, лікувальним.
Не дарма в Італії, коли хочуть сказати про якусь людину, що вона на всі руки майстер, кажуть He piu virtù che Bettonica (він має стільки талантів, як буквиця). Адже буквиця у нас не тільки лікарська, а і харчова, і ефіроолійна, і танідоносна, і фарбувальна, і медоносна й декоративна рослина.. Фарба із буквиці виходить буро-оливкова. Нею фарбують вовну.
Британці додають сушені листя буквиці у нюхальний тютюн, а у альпійському регіоні їх просто сушать і курять. Кози і барани, які люблять смакувати яскраві квіти і смарагдове листячко буквиці, мабуть почувають себе при цьому гурманами J.
Буквицю ще називають сорокозубом. До речі, ці квіти бувають і білі, але рідко.
Цікаво, що слово «буквиця» в українській мові означає ще і початкову літеру – це ота така гарна велика розмальована літера, якою часто починаються середньовічні тексти. Хто ж від кого перейняв назву? Літера від рослини, чи рослина від літери? J
