Щодо походження назви «лядвенець» існують дві версії. Згідно з першою — від праслав’янської. lędo («необроблена земля», «цілина») — з огляду на місця виростання цієї рослини. За Фасмером, назва пов’язана з ля́двея, ля́двія (пор. чеськ. ledvina і словен. ledvíca — «нирка») — через те, що форма рослини нагадує нирки.
Лядвенець хороший медонос. Від його наявності на луках залежить існування цілого ряду метеликів. Лядвенець також хороший сидерат. Це означає, що його коріння накопичує поживні речовини, які збагачують ґрунти. Після покосу лядвенець добре проростає знову.
Із квіточок лядвенця отримують жовту фарбу.
У стані до цвітіння і у сіні його залюбки поїдають тварини. А ось під час цвітіння ним можна отруїтися.
Цю рослину дуже легко сплутати із чиною лучною, але на відміну від останньої квіти лядвенця, наприклад, зібрані на квітконосі у зонтичні суцвіття, а не у гроно, як у чини. І вусиків на листковій осі лядвенець також не має.
